Чи потрібна згода засудженого на представництво у суді
Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду, задовольнивши касаційну скаргу подану адвокатом в інтересах Клієнта, надав роз’яснення щодо одного із основоположних прав особи у кримінальному процесі – права на захист, яке гарантоване ст.ст. 55, 59, 129 Конституції України та п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які кореспондуються із ст. 20 КПК України.
Цей прецедент виник внаслідок повернення Апеляційним судом скарги адвоката в інтересах засудженого через відсутність згоди останнього на укладення договору про надання юридичних послуг в його інтересах.
Верховний Суду вважає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 48, ст. 51 КПК України захисник, який не брав участі в розгляді справи судом першої інстанції, має право подати апеляційну скаргу за умови укладення ним договору з обвинуваченим або з іншими особами, але за клопотанням чи наступною згодою обвинуваченого (засудженого).
Однак, положеннями ст. 51 КПК України чітко не визначено ні строку надання такої «наступної згоди», ні порядку підтвердження її наявності, у зв`язку з чим зазначена норма має застосовуватися з урахуванням обставин конкретної справи у спосіб, який не становитиме невиправдане обмеження права особи на захист.
Вирішальним для прийняття позитивного рішення судом стало те, що адвокат діяв в інтересах Клієнта, намагаючись захистити та покращити його становище.
Отже, ч.1 ст.48, ст.51 КПК України дає право захиснику увійти у процес, уклавши договор з іншими особами в інтересах обвинуваченого/ засудженого (Клієнта), при умові наявності клопотання або наступної згоди самого Клієнта. Поняття «наступної згоди» передбачає її отримання на будь-якій стадії процесу, що в свою чергу унеможливлює формальний підхід до перевірки повноважень захисника (представника).
Посилання на рішення палати Касаційного кримінального суду:
